З кожним днем, ми, прості виборці, бачимо, що газети все більше переповнюються політичною рекламою, агітацією, гарними гаслами та закликами. І це є нормально. Адже попереду 17-те січня - вибори президента України, важливий день для кожного з нас, важливий день для України, для сусідніх держав.
Одні, на сторінках преси, вихваляють свого кандидата, інші розповідають, що зробить їхній кандидат, ще інші намагаються та закликають до здорового глузду «свою» аудиторію.
Але більше всього дивують (навіть, сказав би «дратують»),ті агресивні, злі, з налитими кров'ю очима, ті що прикриваючись демократичними гаслами та дивакуватими словосполученнями (такими як «спогади про майбутнє»), ті які обливають опонентів грязюкою і безпідставною брехнею, ті які зневажають людей з якими живуть в одній країні, тільки за те, що вони члени інших партій; ті,які на кожному кроці кричать про поділ України на Схід і Захід; ті які хочуть забрати церкви в одних і віддати іншим, незважаючи на тисячолітню історію; ті,які хочуть, щоб всі розмовляли тільки тою мовою якою розмовляють вони, незважаючи на багатонаціональність нашої держави і свободу вибору; ті,які хочуть ще раз зіштовхнути героїчними серцями своїх дідів, які воювали по різні сторони у Велику Вітчизняну війну; ті,які звинувачують Росію, але водночас хизуються заслуженими званнями радянської епохи; ті,які в свій час втекли з України залишивши ріднихД тепер, сидячи десь там,у Торонтонському університеті Канади вказують, що для України «краще», але до «неньки» не спішать; ті,на яких покладено завдання виконувати закони України,а вони не виконують,ще й хизуються цим...
